Коровай – традиційний атрибут весільного торжества. На Русі, де споконвіку праця на землі лежала в основі життя, хліб був щедрим даром матінки-землі, символом родючості, багатства і тому був у центрі всіх святкових обрядів.

Яке б не було весілля, багате чи бідне, обов’язково на святі можна побачити великий коровай круглої форми. Така форма не випадкова: адже вона – подібна формі Сонця. У давній легенді коровай являється символом язичницького бога - Сонця, що сходить на землю, щоб «взяти під свою ласку» доброго молодця і красну дівчину, що вступають у це довге, важке і прекрасне спільне життя. Коровай уособлює собою багате, заможне життя. Існує думка, що той з молодят, хто відкусить найбільший шматок і буде господарем в будинку. Коровай прикрашали колоссям жита, пшениці, квітами і гілочками калини. Калиновими гілками з ягодами традиційно прикрашають кімнату, в якій готують коровай. Калина у весільному обряді – не просто прикраса. Вона – найдавніший символ любові, свідчення почуття, що міцно об'єднало молодят.

Напередодні весільного бенкету випікали коровайчики, невеликі булочки, які свахи розвозили запрошеним на весілля.

Весілля починалася з приготування короваю. Коровайниці, яких було 3, 5 або 7, розчиняли, місили і випікали весільний коровай, з обрядами, з коровайними піснями. Очолювала випічку старша коровайниця. Нею була тільки така жінка, яка живе з чоловіком у злагоді й любові та має добрих дітей: існувала думка, що сімейний лад коровайниці через коровай передається молодим.

Чим більше коровай, тим щасливішим і заможніше буде життя молодої сім'ї. Тому коровайниці – досвідчені господині, намагалися випекти не тільки красивий і смачний коровай, але і на подив усім великий. У деяких місцях прийнято було випікати коровай величиною на весь стіл.

Деякі весільні ритуали, пов'язані з короваєм, живі і до цього дня, і існує можливість самим вирішувати яким буде коровай на весіллі.

Короваїв на весілля, як правило, два. Один випікається в родині молодого, другий – в родині молодої. Наприкінці третього застілля обидві мами (свахи) разом з дружбами починають різати коровай і роздавати гостям. Виглядає це так: один дружба роздає родині молодого, другий – родині молодої. Інколи дружби ще й разом виносять на підносі коровай і співають спеціальну переспівку. Кому роздавати – підказують мами. Дружба говорить приблизно такий текст: «З під зеленого дуба, де барвінок в’ється, від молодого та молодої коровай шлеться. Десь тут має бути стрийко з Канади з родиною. Гоп, гоп, гоп. Музиканти сто літ!» В одній руці він несе кавалок короваю, а в другій тримає імпровізований дзвіночок. Музиканти виконують щось пафосне.